Звіт про проходження літньої фольклорної практики – один з вагомих етапів у житті студента-філолога. Адже це перший публічний захист навчальної практики на філологічній ниві майбутніх україністів.
Вже за давньою традицією на початку осені кожен студент другого курсу спеціальності «Філологія. Українська мова і література» звітує про літню практику та представляє свої надбання, знахідки й записи перед допитливою публікою, що складається з викладачів кафедри і студентів цієї спеціальності.
Цього року відчути себе справжніми збирачами фольклору вдалося студентам групи ФУМ-15-1. Як зізнаються самі студенти, було важко не поринути з головою в цей безмежний океан обрядів і традицій українського народу. Адже матеріалу є настільки багато, що тут важко не розгубитися.
А два тижні, відведені на проходження практики, пролетіли неначе один день. Захоплені словолюби кажуть, що це дуже короткий термін для такої великої за обсягом і вагомої за значенням для майбутніх поколінь роботи. Саме не розгубитися і не заблукати у своїх записах та «зліпити» з них справді вдалі роботи студентам-україністам допомагала старший викладач кафедри слов’янської філології Терещенко Людмила Вікторівна, під керівництвом якої проходила уся практика.
На захист філологи-початківці прийшли добре підготовлені. Хоч на обличчі кожного й читалось ледь помітне хвилювання, але все ж ми змогли гідно представити свої регіони. Цього року у фольклорних практиках другокурсників велику увагу було приділено мальовничим куточкам Хмельниччини.
Різноманіттям календарно-обрядової поезії цього краю захопилися Коваль Марина, Карпова Олена та Зозуля Катерина. А от Косареву Аліну найбільше зацікавила родинна обрядовість; у її роботі яскраво висвітлені всі елементи весілля Хмельниччини. Дорогоцінні скарби с. Манятин у вигляді незліченних замовлянь презентувала загальній увазі Савчук Альона.
Не менше уваги студенти-філологи приділили мальовничій Львівщині. Соломія Мулявко найбільше зацікавилася (і зуміла зацікавити нас) баладами, які побутують у її рідному місті Сокаль; вона мала змогу чітко простежити різноманітність родинно-побутових балад і досить захопливо донести своє дослідження широкій аудиторії.
Завдяки допитливості та зацікавленості народними звичаями Король Ангеліни перед нами у всій своїй красі постав куточок Рівненщини. Для всіх необізнаних з цим регіоном відкриттям стали пісенні твори Дубровицького району.
Надзвичайно цікаво було дізнатись, що на Волині і до сьогодні існує аматорський народний ансамбль пісні і танцю «Любисток», котрий зберігає у своїй творчості перлини українського фольклору та не дає їм розсипатися безслідно по український землі. Про історію та діяльність цього дивовижного колективу нам із задоволенням розповіла Дармофал Катерина, продемонструвавши і відео-та аудіозаписи зібраних матеріалів.
Також україністи не оминули своєю увагою красуню Вінниччину, представлену в основному оригінальними пісенними творами у звіті про практику Слокви Ольги.
Крім друкованих варіантів звітів про практику та щоденників, усних виступів практикантів, на загальний огляд вибагливій публіці були представлені різноманітні фото-, аудіо- та відеоматеріали. Студенти не тільки зібрали фольклор вищезгаданих регіонів, а й класифікували його, враховуючи жанрові особливості кожної пісні, обрядодії чи словесного супроводу, почутого з уст інформатора. До речі, щодо інформаторів: усі наші збирачі фольклору одностайно зазначили, що спочатку односельці дуже соромились і не хотіли нічого розповідати. Адже літні люди були здивовані, що їхні слова будуть записані на диктофон. Та все ж після деяких хвилин умовлянь погоджувались, а потім і з будинку відпускати не хотіли, мовляв, вони можуть розповісти ще чимало цікавого.
Рідко хто замислюється, яку надзвичайно велику роль відіграє фольклор у житті народу, в літературі, в мистецтві взагалі. Але це справді так. Без народної творчості годі й уявити наше самовизнання. Кожне свято і навіть простий буденний день наскрізь просякнутий краплинами звичаїв, традицій, прикмет.
Досить дивно, але все наше життя крутиться в пісенному вирі. Від самого народження ми чуємо пісню навколо себе. Спочатку це солодка мамина колискова, а з часом – сповнена радості веснянка, улюблена та з морозно-червоними щічками щедрівка, ніжна, весела і водночас сумна весільна чи для полегшення праці – жниварська.
Лише тоді, коли ти занурюєшся в цей безмежний океан обрядів і традицій свого народу, починаєш цінувати усі надбання та знання фольклористів. Адже саме на їхні плечі покладена надзвичайно важка праця: не тільки зібрати фольклор, а й зберегти його та донести до наступних поколінь.
Проходячи фольклорну практику, студенти змогли відчути себе частинкою великого народу, початківцями потрібного, але, на превеликий жаль, трохи забутого – збирання й упорядкування народної творчості.
Сьогодні люди вже не надають фольклору такого вагомого значення та потрохи викидають його зі свого життя. І це надзвичайно сумно, адже порівнюючи фольклор минулого століття та сьогодення, розумієш, що з кожним роком ми стаємо душевно біднішими, втрачаючи частинки безцінного скарбу, створеного віками саме для нас.
Катерина Зозуля, студентка групи ФУМ 15-1